Ігор Козловський: "Справжні духовні цінності — це життя, свобода, права людини і любов"

31 жовтня 2018 Середа
1774

Томос, синод, анафема, канон, автокефалія - ​​слова, які рояться в головах сучасних українців у світській державі 21 століття. Навіть невіруючі й агностики виявилися причетними до дискусії, створивши термін "атеїст Київського патріархату". Що криється за цими термінами, в якому стані знаходиться релігія в нашій країні, де місце політиці в цьому процесі і чому в святкуванні Гелловіна і відсутності хустки на голові немає гріха - ми розбиралися з Ігорем Козловським. Релігієзнавець, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, президент CRSR & ISR, інтелігент, який побував в полоні у сепаратистів.


Цей матеріал про віру, свободу, відповідальність і гармонію кожної людини й України в цілому.

Наскільки сильною є роль церкви в Україні, наскільки їй довіряють, з огляду на те, що Україна все ж світська країна (що закріплено відповідною 35 статтею Конституції).

Абсолютно точно, ми - світська держава, і хоча церква відділена від держави, вона не відокремлена від соціуму, це частина громадянського суспільства. Тому, коли ми говоримо, наскільки церква є авторитетною (в цьому випадку маючи на увазі, наскільки вона є сильною), то необхідно уточнювати, що мова йде про авторитет не у держави, а у громадянського суспільства. І позиція тієї чи іншої релігійної організації, особливо в цей складний період часу, власне, і створює згаданий авторитет: участь у волонтерських рухах, участь на фронтах, допомога знедоленим, покинутим людям. Ціла низка організацій вже заробила таку позицію в очах суспільства, в результаті чого люди апелюють до церкви, як до Третейського Судді. Я не скажу, що це масове явище, тому що з іншого боку є і певна критика по відношенню до певних релігійних організацій, тому вибудувати шкалу дуже складно, але те, що зараз церква займає більш важливе значення у зв'язку з військовими подіями, разом із армією, звичайно, це правда.

Важко уникнути питання про політичну складову цього процесу. Я, звісно, маю на увазі передвиборчий слоган чинного Президента "Армія. Мова. Віра" і позицію Московського патріархату, який пояснює процес отримання автокефалії винятково політикою.

Я розумію, це вже штамп. Через політизацію ми не бачимо самого процесу. Будь-штамп - як шаблон. А чим відрізняється шаблон від канону? Канон - це колодязь із водою, шаблон - намальований колодязь. Штамп - це як щось намальоване, ми не бачимо колодязя, глибини, ми не бачимо витоків, все, безсумнівно, складніше. Те, що Президент несе відповідальність за країну, це так. У Президента є своя зона відповідальності, в рамках якої він діє. Я не за і не проти, я говорю з точки зору вченого. Але у свідомості дуже часто ми шукаємо винного, згідно з парадигмою, породженої Радянським Союзом, Російською імперією, коли є "батюшка", "цар батюшка", "пан наш", який нас розсудить - тобто все зводиться до одного відповідального.

Людина - істота, яка намагається все пояснити, особливо, коли вона істота неосвічена. Як вона пояснює все навколо? Необхідно всього три моменти: виправдати себе (тобто не брати відповідальності), звинуватити іншого (перекласти на нього відповідальність) і третій момент - раціоналізувати (дати легкотравну характеристику, наприклад, "всі так роблять" або "це все політика"). Таким чином ми не утруднюємо себе пізнати явище, що означає його дослідити, зануритися в нього. Звичайній людині це не потрібно, вона не винна, вона знайшла винного, і дала визначення: "так, це політика".

Для мене в цій ситуації Президент зробив правильні кроки. Те, що вони співпали з бажанням церкви, з самою історичною ситуацією - це, звичайно, впадає в очі. І це складне явище не можна читати просто. Те, що автокефалія очільнику держави в плюс - безсумнівно, але те, що він робив це спеціально - я сумніваюся.

 

У Вселенського патріархату є бажання повернути собі історичну центричність, показати, що, дійсно - він є той суддя в канонічному праві, який приймає рішення.

 

Чи можна вважати рішення Вселенського Патріархату на чолі з Варфоломієм як ставку на більш сильного гравця, яким наразі стає Україна і крах міфу про Третій Рим, що так і не відбувся?

Звичайно. По-перше, цей міф працював всередині євразійського простору. Це міфологема для внутрішнього користування. Є не тільки люди, а й нації зі своїми комплексами. В цьому випадку - це комплекс неповноцінності, адже розумієте, в чому провінційність свідомості: Париж не називає себе другим Лондоном, він - Париж. Берлін - не називає себе Третім Римом, він - Берлін. Якщо не вистачає самодостатності, якщо є комплексуальність, то тоді говорять "Північна Пальміра", "Третій Рим" тощо, тобто вживають порівняльну характеристику, вторинність чи навіть третій ступінь. Підкреслюю, це для внутрішнього користування. Для зовнішнього користування це смішно.

Москва проголосила себе Третім Римом, коли була повністю дерев'яною, там була одна кам'яна будівля - Успенський Собор. І так було до 19 століття, поки в війну з Наполеоном її не спалили. Але амбіції, претензії, що посилилися з появою Кирила на православному просторі, вони стали дратувати. І те, що у Вселенського патріархату є бажання дійсно повернути собі ту історичну центричність, показати, що, дійсно - він є той самий суддя в канонічному праві, що він приймає рішення - це все лягло в одну скарбничку.

Владика Климент (Архієпископ Ніжинський і Прилуцький, глава Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП - ред), кажучи про неканонічність ситуації, що склалася, порівняв Київський Патріархат із незаконними угрупованнями ЛНР і ДНР. Прокоментуйте, будь ласка.

Це, швидше, полемічний запал шановного Владики. Насправді, порівняння некоректне, тому що період становлення всіх автокефальних церков завжди був складним. У тому числі й автокефалія Московської церкви, яка, крім того, що 141 рік не визнавалася, автокефалію отримала з грубими порушеннями - там митрополитів поставляли: сам великий князь, а потім цар, що взагалі ніякого відношення до канону не має.

Церква Київського патріархату - класична канонічна церква, яка тимчасово не мала сполучення з іншими канонічними церквами. Тому такі заяви щонайменше дріб'язкові і це не богословська мова, це мова роздратованого полеміста, без аргументації.

 

Право "не вірити" - це таке ж право, яке вимагає захисту, як і "право - вірити".

 

Продовжуючи тему канону, хочеться запитати про популярне свято Гелловін. Він стає все більш поширеним. Як з точки зору релігії можна трактувати таку міжкультурну інтерференцію?

Такі процеси були і будуть завжди. Християнські свята теж приходили у невластивий їм простір, де були свої свята. Зараз є рідновіри, які намагаються реконструювати старі традиції, прибрати християнське нашарування. Це говорить про те, що історично ми переживаємо різні етапи входження тих чи інших традицій, які приходять до нас із різних регіонів, ми ж не є монолітом, у нас є люди різних національностей і різних віросповідань. А якщо згадувати про права людини, то потрібно пам'ятати, що права є і у невіруючих. Право "не вірити" - це таке ж право, яке вимагає захисту, як і "право - вірити".

Традиція Гелловіна або Самхейна - кельтська, в 20 столітті вона почала набирати популярності, як і Белтейн, що відзначається 1 травня й інші свята, які виникли ще за язичницьких часів. Ці традиції спочатку набули поширення серед тих, хто себе відносив до кельтського світу - шотландців, ірландців, бретонців, Вельсу, і на території Франції, яка пам'ятає своє кельтське походження, про це також згадали бери Іспанії. Але найбільш масове поширення він отримує в Мексиці та Америці. Я потрапляв кілька разів на святкування Гелловіна в Техасі та Оклахомі, а це т.зв. Біблійний Пояс, в рамках якого якщо в неділю не піти до церкви - станеш вигнанцем, будеш виключений із пристойного товариства. І разом з тим, Гелловін досить масове явище, незважаючи на те, що християни Біблійного Пояса дуже добре пам'ятають пуританізм.

 

Будь-яка жива культура тільки тоді жива, коли вона знаходиться в розвитку.

 

Я б не робив трагедії з того, що святкування Гелловіна має поширення й у нас, позаяк носить швидше жартівливий молодіжний характер. Я б краще сказав про те, що це певний виклик для нас, як і будь-яка традиція, вона тоді може жити, коли вона жива, а, значить, трансформується. Повинні бути інновації. Ще раз підкреслю, що для нас це виклик, а виклик - це завжди дискомфорт, а ми розвиваємося в дискомфорті. Якщо виникає питання - значить вже є дискомфорт. Тому що ви з чимось не збігаєтесь, але інша людина не збігається з вами, вона має право не збігатися. Найважливіше, щоб її право не заперечувало ваше право - є межа, на цій межі можна влаштовувати діалоги, і цей діалог повинен бути конструктивним. А для конструктиву потрібно прибирати фанатизм, ті моменти, які не дозволяють нам побачити красу того чи іншого явища або світогляду. Для того, щоб ми могли реально вступати в діалог, ми повинні бути ассертивними й емпатичними - інакше ми не зможемо дізнатися, що ж цікаво іншій людині. Будь-яка жива культура тільки тоді жива, коли вона знаходиться в розвитку.

Наступне моє питання називається "хустка Забужко". Стосується зобов'язання жінок покривати голову при відвідуванні храмів. (Цитата Оксани Стефанівни з її сторінки в facebook):

У трактуванні цього припису всі, враховуючи Оксану Стефанівну, посилаються на Послання Святого апостола Павла, і це правильно. З тієї простої причини, що ми повинні пам'ятати, що тексти Павла адресовані одній церкві в Коринті, це явище історико-територіальне. Коринт - портове місто, в античності навіть побутував такий вираз "корінтувати", що означало "жити по-коринтськи". Місто вседозволеності, як і будь-який порт, місто свободи. Але ця свобода трактувалася корінтянами без відповідальності. А свобода і відповідальність (піднімає книгу "Слово про свободу и відповідальність", після презентації якої відбулося наше інтерв'ю. Книга опублікована у видавництві "Дух і літера", включає в себе документи і тексти 17 учасників за більш ніж 7 років роботи. Серед яких: В'ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Любомир Гузар, Іван Дзюба, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Ярослав Яцків та інші великі мислителі і вчені) - це пара, яку не можна розділити, а потрібно нести. А вони нести не хочуть, у Тертуліана була навіть формула "Люби Господа свого - і роби, що хочеш".

Однією з ознак блудливої жінки в портовому місті було розпущене волосся. Таким чином її можна було відрізнити від інших. Жінка - це феноменальна істота, це найдосконаліша істота у Всесвіті, вона універсальна. Це призводить до того, що вона є центром, вона з'являється в історії, коли на неї звертають увагу. В історії жінка сильно сексуалізована як образ, тому що нею користувалися, але як об'єкт, а не суб'єкт, вона привертала увагу чимось визначеним (до 18 століття в центрі уваги були жіночі груди; довжина спідниць вперше підскочила після наполеонівських війн, вдруге після 1 світової війни, утретє - після 2 світової).

У момент писання Послань Павла таким сексуальним аспектом вважалося волосся, тому, коли жінка приходила до церкви з розпущеним волоссям, це привертало увагу і відволікало від процесу. Тому в писанні від Павла щодо Коринта написано, що "я рекомендую (а не Господь сказав) покривати голову". У багатьох православних церквах це не є домінантою і залишається на розсуд жінки. Будь-який грамотний священик скаже, що це не принципово, це ваш вибір.

 

Всі проблеми, що виникли у нас на Сході, виникли через неуцтво. Тотальне гуманітарне невігластво.

 

Що чекає на вірян Московського патріархату з точки зору людини? Священики цих парафій постулюють шаблони своїх настоятелів з Москви, а парафіяни так чи інакше звертаються до Бога за допомогою своїх духовних настоятелів, їх проповідями говорить Бог. Як мінімізувати стрес у разі кардинальних змін?

Тільки просвітою. Ми з вами прекрасно знаємо, що всі проблеми, які виникли у нас на Сході, виникли через неуцтво. Тотальне гуманітарне невігластво. Тому чим більше буде реально просвітницької роботи, тим краще. Навіть якщо не вистачає освітнього рівня, через просвітництво можна додати щось. Роз'яснюючи, поступово, набираючись терпіння як з будь-яким хворим явищем - нам потрібен період, щоб ми пройшли цей шлях. Все не одразу народжується, як і дитина не відразу стає розумною і дорослою.
 

Поділитись:
публікації по темі
Коментарі 0

Для того,щоб залишити коментар необхідно Увійти або Зареєструватися

інші публікації
Єлизавета Семко

16-17 серпня на арт-заводі "Платформа" в Києві пройде фестиваль "Білі ночі". І він буде космічним! У прямому і переносному сенсі цього слова, адже тема цього фестивалю - космос

78
Екатерина Казимирова

З 9 по 14 липня на київському ВДНГ пройшов фестиваль Atlas Weekend 2019. Цього року організатори спробували догодити всім слухачам різних напрямків, людям з порушеннями слуху та маломобільниv відвідувачам. Фест відвідали 538 тис людей.

279
Дарина Бакуліна

Чи готова Україна до кулінарної революції? Кулінарний експерт Євген Клопотенко про те, як зробити життя кухарів легшим, а їжу школярів смачнішою, про те, хто отримає «Сіль», а хто – «Мішлен», про бунт, традиції і мистецтво в їжі.

335
блоги
51
Одного досить

Купівля 2-х процесорних серверів для малого чи середнього бізнесу може виявитися марнотратством.

303
Спортивний Київ +68спортивних майданчиків

Здорова та спортивна молодь є запорукою сильної нації. Лише за останні декілька місяців було прийнято в експлуатацію 68 оновлених шкільних спортивних майданчиків.

478
Welcome to The Matrix

Україна має шанс стати першою державою нового суспільного устрою. Де віртуальний образ «слуги народу» отримує найвищу посаду в державі.

1083
Про недолугих і неспроможних, та про розумних і спроможних

Пройшло всього близько місяця від заяв «великих державних діячів», що IT-шники отримують багато, а сплачують податків замало. Ну і що заради справедливості, їх треба «розкуркулити»...

1352
Атака дронов

Будущее наступило слишком быстро. И большинство оказалось не готово к новым вызовам. Разнообразные беспилотники, квадрокоптеры и дроны стремительно влетели в нашу жизнь, изменив её навсегда